Свій вибір довела справами

Батьки Катерини Романівни Шумської все своє життя працювали у колгоспі, тому й доньку бачили не менш, як фахівцем з сільського господарства. Та не так сталося, як гадалося. Дівчина обрала філологічний факультет педагогічного інституту. І своєрідним дороговказом у вирі професій (та й у житті) став для неї приклад улюбленої вчительки української мови та літератури Любові Іванівни Жданової. Такою й сама прагне стати для своїх здебільшого російськомовних учнів, яких лише у Вищому професійному училищі навчає вже п’ятнадцять років державної мови.

– Завжди вважала за мету прищепити з дитинства учням інтерес до історії і культури рідного краю, – говорить Катерина Романівна. – Кожного разу, знайомлячись з новенькими, які вступили на перший курс, звертаю увагу на тих, хто цікавиться історією свого народу і літературою, об’єдную їх у творчу групу. А потім разом даруємо училищу справжнє свято: літературні вечори, українські вечорниці, маленькі вистави (цього навчального року інсценували «Назара Стодолю»). Учні з задоволенням готуються до таких заходів, охоче займаються цим не лише після уроків, а й під час канікул: знайомляться один з одним, згуртовуються, розкривають свої творчі здібності. І, коли все добігає кінця, чекають продовження.

З найбільш обдарованими дітьми веду регулярні заняття з поглибленого вивчення мови та літератури, отже, маємо постійно переможців регіональних конкурсів та олімпіад, а цього року – й призерів республіканського рівня. Оксана Гурова посіла друге місце на всеукраїнському етапі Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка. Анастасія Мостова стала переможцем Всеукраїнського конкурсу творчих робіт до Дня Соборності України «Єднаймося, брати мої», за нагородою їздили до Канева.

– Наскільки необхідні глибокі знання з української мови та літератури людині з робітничою професією?

– Переконана, у сучасному світі людина з будь-якою професією має почуватися впевнено у будь-якому середовищі, має вміти продуктивно спілкуватися, розуміти співрозмовника, який говорить українською чи російською, а якщо поталанить, – то й іншими мовами. Володіння ж державною мовою – то просто норма життя для будь-якої країни. Отже, хочеться вірити, що зусилля, потрачені мною на прищеплення дітям любові до рідного, українського, не будуть марними, і в їхній душі залишиться назавжди пошана до слова, мови, літератури.

– А яка література до вподоби особисто вам, і чим вас полонили ті автори?

– З українських авторів найбільше шаную Михайла Стельмаха, Олеся Гончара та Лесю Українку – за душевність, ліризм і простоту викладу думки.

– Ваші рідні діти пішли Вашим шляхом?

– Ні, один син навчається у технологічному інституті, другий знайшов себе у підприємницькій діяльності.

– Скажіть, будь ласка, а батьків вдалося переконати у правильності зробленого Вами вибору?

– Так. Коли я привезла їм годинника, якого отримала від міністра освіти за підготовку переможця всеукраїнського конкурсу, батьки були у захопленні. Вони раді, що я реалізувала себе. Цього ж щастя й іншим бажаю.

Лариса ГОРДЄЙ
Фото Олександра РУДЕНКА